EcoSys
15 лист. 2021 р.

Шлакові гори у Приазов'ї: як перетворити проблему на розвиток

Сміття настутає, відвойовуючи для себе нові території, пише головний редактор 0629.com.ua Анна Романенко.

Згідно з Реєстром місць видалення відходів Донецької області, площа земель, зайнятих полігонами промислових відходів, досягла 5320 гектарів (0,2% від усієї площі Донецької області, включаючи неконтрольовані Україною території). І це лише відходи виробництва. Якщо сюди додати ще й побутові відходи, то площа «мертвих» земель в області наблизиться до 1% від усієї території. За приблизними підрахунками, маса накопичених відходів на Донеччині вже перевалила за 4 млрд тонн. І темпи накопичення лише прискорюються із роками.

І якщо у європейських країнах проблема вирішується за рахунок переробки, то в країнах із слабкою економікою, до яких належить і Україна, із цим є серйозні проблеми. Вони настільки очевидні, що незабаром, як шлакова гора на березі моря у Маріуполі, закриють сонце.

Що ми маємо сьогодні

Реєстр місць видалення відходів включає кілька сотень промислових підприємств, які потребують складування побічних продуктів своєї виробничої діяльності. І в цьому списку не лише металургійні комбінати та шахти. Там і енергетики, і транспортники, і харчовики, і будівельники.

Наприклад, за даними обласного департаменту екології, один із найбільших полігонів промислових відходів у регіоні – майданчик ТОВ «Екоресурс» у Костянтинівці. Компанія торгує брухтом та іншими відходами, і площа її полігону становить 31,327 га.

Однак безумовним лідером за кількістю промислових відходів та площею займаних ними територій є металургійні заводи Метінвесту.

У департаменті екології ДонОДА повідомили, що наразі ММК ім. Ілліча та МК «Азовсталь» розміщують свої відходи на п'яти майданчиках:

  • «Балка Грековата» - використовується двома заводами,
  • звалище промислових відходів МК «Азовсталь»,
  • склади (відвали) металургійних шлаків МК «Азовсталь» (не використовується з 2018 року),
  • акваторія захисної дамби МК «Азовсталь»,
  • золонакопичувач МК «Азовсталь».

На початку двохтисячних у Маріуполі сподівалися позбутися значної частини промислових відходів, зокрема шлаків.

На той час ТОВ «Скраб» придбало у власність шлакову гору на вул. М. Мазая та почало її розробку. Воно витягало метал із шлаку, що злежався. Передбачалося, що протягом кількох років від шлакової гори, яка з'явилася на карті міста понад 100 років тому, не лишиться майже нічого. Проте з початком воєнного конфлікту компанія повністю зупинила роботи.

З початку 2000-х активно перероблявся шлак на ММК ім. Ілліча. Цех із переробки шлаків ММКІ видавав шлакоблоки, черга на купівлю яких була розписана на кілька місяців наперед. Проте 2014 року попит на шлакоблок практично впав до нуля. Не до будівництва стало маріупольцям. Цех було закрито.

Переробляли шлакові відходи і на «Азовсталі». У 10-ті роки 21 століття комбінат торгував шлаком. І від керівництва комбінату навіть виходили оптимістичні прогнози, що через 5-10 років шлакової гори в морі можна буде повністю позбутися.

Але події 2014 року зупинили ці процеси. Шлак виявився нікому не потрібним у Донецькій області, а через логістику, що ускладнилася, його доставка стала такою дорогою, що і в інші регіони продавати його стало невигідно власнику. А ось складувати – вигідно.

За інформацією управління екології міськради, вартість розміщення однієї тонни промислових відходів коштує Метінвесту всього близько 17 грн. Тому шлак, що не реалізується, став все накопичуватися і накопичуватися. Так шлакова гора на березі моря з невеликого пагорба перетворилася на монстра. А її загрозлива висота змусила керівництво комбінату ухвалити рішення про припинення використання шлакових відвалів на території меткомбінату.

Починаючи з 2018 року, МК «Азовсталь» возить свої металургійні відходи в балку Грековату в Сартані.

Чим це загрожує Сартані, і не лише їй

На території Маріуполя та Маріупольського району зберігаються промислові відходи 2-4 класу небезпеки.

Відповідальність за безпечну експлуатацію місць видалення відходів несе забруднювач.

«На ММКІ здійснюється регулярний контроль стану ґрунтів та підземних вод у зоні впливу місця видалення відходів (б. Грековата). Відбір ґрунтів проводиться з періодичністю один раз на рік, підземних вод – один раз на квартал. За даними моніторингу, перевищень забруднюючих речовин у ґрунті та підземній воді не зафіксовано.

На меткомбінаті «Азовсталь» контроль за впливом шлакових відвалів комбінату на довкілля здійснює за договором Маріупольська філія ДК «Донецький ОЛЦ МОЗ України». Щокварталу виконується відбір проб поверхневих вод (Азовське море) та вимірювання в них вмісту важких металів. Двічі на рік виконується відбір проб ґрунтів (ґрунту). Усі виміри у межах норми», - у відповідь на наш запит поінформували у прес-службі Метінвесту.

Проте зараз абсолютно незрозуміло, ким і як здійснюється контроль за достовірністю наданих даних.

Ми запросили інформацію про результати дослідження стану ґрунтових вод на полігонах промислових відходів у динаміці за кілька років. Дані надав департамент екології Донецької обласної військово-цивільної адміністрації.

Метінвест має спеціальні свердловини на території полігонів, з яких бере проби води, та декларує, що якість води практично не змінюється протягом останніх років та відповідає нормам для ґрунтових вод.

Проте експерт у питаннях промислової екології та охорони навколишнього середовища Ліна Плющакова, ознайомившись із наданими результатами досліджень, зазначає: департамент екології порівнює отримані результати дослідження якості води із класифікатором, а не з нормативами. Тому таке порівняння некоректне. І стверджувати, що ґрунтові води в межах норми не можна.

Експерти не можуть дати однозначного висновку і за якістю ґрунтових вод у Сартані, яка зараз впритул межує з новим шлаковим полігоном Метінвесту.

«Ще чотири роки тому моя дочка робила аналіз води у колодязі у дворі, – каже Галина, мешканка Сартани, – і цю воду можна було пити. Нині вона не смачна. Пити не можна. Я її лише для технічних потреб використовую».

Вулиця, на якій мешкає жінка, виходить на край Сартани і далі - до Грековатої балки.

«Люди у нас натерпілися, коли «Азовсталь» почала возити свій шлак через Сартану. Пил стояв, дихати нема чим людям, хто вздовж дороги живе. Але зараз стали бетонкою возити, легше стало», - каже вона.

Ми взяли пробу води з її колодязя, та ще з одного, нижче вулицею.

Результати води, яку ще 4 роки тому можна було пити, - гнітючі. І в одній, і в другій пробі перевищення за загальним вмістом солей більш ніж утричі, сульфатів – утричі, кальцію – майже в 4 рази, натрію, магнію – у 2 рази більше за гранично допустиму норму.

Крім того, у незначній концентрації у воді є мідь, цинк, вісмут, алюміній, нікель. Але головне – вона дуже солона.

«За своєю солоністю вода у колодязях Сартани ближче за складом до морської. Однак поки що ми можемо це констатувати лише як факт. Говорити, що вода стала такою під впливом шлакових відвалів не можна. Потрібні додаткові дослідження», – пояснює Ліна Плющакова.

 Дослідження проводила київська лабораторія "УкрХімАналіз". Вердикт однозначний: вода не придатна для споживання.

Не виключено, що на її якість впливає не лише сусідство з новою шлаковою горою, а й розташовані неподалік хімічні відстійники на території Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча.

Взагалі, говорячи про те, наскільки безпечне зберігання відходів на шлакових відвалах, важливо враховувати кліматичну ситуацію, що змінюється.

Начальник управління з питань екології, енергоменеджменту та охорони праці Маріупольської міської ради Ваагн Мнацаканян звернув увагу на аномальні зливи, які пролилися в Маріуполі цього літа.

«Ми не стикалися з такою проблемою раніше. Не помічати змін клімату було б помилкою. Зливи такої великої інтенсивності забивають не лише зливні отвори. Вони змивають верхній шар із шлакових гір. І це все потрапляє на поля та в море. І в нових реаліях треба думати, як убезпечити природу від ще більшої шкоди, яка може завдати їй діяльності людини».

Про рівень небезпеки цих дощових змивів можна судити з того, які промислові відходи складаються на полігонах. 

Чому так відбувається

Ще в 70-х роках минулого століття проблема шлакових відвалів не стояла так гостро, як сьогодні. Зі шлаку робили цемент, шлакоблоки, пензу, інші будівельні матеріали. Його продавали до інших регіонів країни.

Власне, ситуація з відходами металургії була то кращою, то гіршою. Але загалом вдавалося її контролювати. 2014 рік докорінно змінив ситуацію.

Переробка шлаків не зупинилася. Але сама продукція переробки виявилася нікому непотрібною. «Після 2014 року реалізація шлакової продукції знизилася приблизно вдвічі через втрату частини ринків збуту та погіршення транспортно-логістичної ситуації. При цьому потужності та обсяги переробки шлакових відвалів залишилися на тому ж рівні.

Валовий обсяг утворення шлаків за двома комбінатами становить близько 12 тис. т/добу. Сукупно комплекси АМКОМ (комплекс з переробки металургійних шлаків – прим.авт.) переробляють 3 тис. т/добу сталеплавильних шлаків поточного виробництва; установки грануляції ММКІ - ще близько 3 тис. т/добу доменного шлаку поточного виробництва, і комплекс ДСУ-2 ММКІ переробляє близько 2 тис. т/добу доменних шлаків поточного виробництва», - розкрили поточний стан справ у Метінвесті.

Тобто зараз два металургійні заводи у Маріуполі переробляють близько 2/3 обсягів шлаків поточного виробництва. Але це не вирішує проблеми. Як уточнюють самі металурги, переробка на АМКОМах полягає у вилученні залізовмісної частини, а залишковий шлаковий матеріал або реалізується як щебінь, або розміщується у відвалі.

Граншлак, який також виробляють у Метінвесті, реалізується як продукція для цементної промисловості. Але є незатребувані обсяги. Їх також відправляють у місця видалення відходів.

Так гора й зростає.

Ми протягом робочого дня спостерігали за роботою звалищного полігону в Грековатій балці. Вантажівки з відходами йдуть кожні 3-5 хвилин. Причому всі вантажівки їхали нетентованими, що за словами Ваагна Мнацаканяна, є грубим порушенням екологічних вимог.

«Ми періодично перевіряємо, як доставляється шлак. Відходи мають бути накриті тентом. Це обов'язкова вимога. Люди не повинні страждати».

Але за фактом тенти на вантажівках, очевидно, з'являються лише на момент перевірок управлінням екології. В решту часу шлак падає з вантажівок, залишаючи по всій довжині дороги на узбіччях товстий шар небезпечних відходів.

Усього за два з половиною роки експлуатації Грековата наздогнала шлакову гору на «Азовсталі» за своїми розмірами.

 У Метінвесті стверджують, за нинішніх темпів заповнення полігону балки Грекуватої вистачить на 10 років. "А що далі?" - запитали представників компанії.

«Шукатимемо нові місця під полігони», - відповіли в Метінвесті.

Що з усім цим робити

Як стверджує Ваагн Мнацаканян, є лише два способи вирішення проблеми: або переробка, або рекультивація. Іншого шляху немає.

У Європейському Союзі використовуються обидві практики.

Наприклад, у Дюнкерці шлакова гора, як у Маріуполі, виросла прямо на березі моря. На початку 2000-х відразу дві компанії вклали кошти у те, щоб відкрити біля цієї гори виробництво будівельних матеріалів на основі металургійних шлаків. Робота проводиться протягом останніх десяти років. Гора зменшується, але ще повністю зникла.

Отже, переробка – процес довгий. І вона може вирішити проблему в одному єдиному випадку: якщо шлаки, що знову утворюються, переробляються на 100%. Наприклад, на металургійних заводах Німеччини проблем із переробкою немає. Там уряд на законодавчому рівні зобов'язав будівельні компанії при виконанні дорожніх робіт використовувати на 50% неприродну сировину (замість кар'єрного граніту, наприклад, шлак). Тому будівельники, шляховики стоять у черзі на метзаводах, щоб забрати шлак.

В Україні, з ініціативи депутатів, пов'язаних з Метінвестом, уряд також видав розпорядження про те, щоб 10% матеріалів при будівництві доріг купувалися на металургійних підприємствах. Проте будівельники не поспішають це розпорядження виконувати. Співвласник однієї будівельної компанії за умов анонімності пояснив, чому так відбувається. Справа в тому, що доставка шлаків часто обходиться дорожче, ніж, наприклад, купівля гравію в кар'єрі, в безпосередній близькості від місця будівництва. Все так чи інакше впирається у гроші.

У Маріуполі квоту у 10% вибирають лише комунальні підприємства. Однак, за словами Ваагна Мнацаканяна, потреба міста у шлаку обчислюється десяткам тисяч тонн, а виробляють його заводи – мільйонами тонн.

І це стосується лише нових відходів. Зі старими – ще складніше.

Наприклад, у випадку з азовстальською горою, вважає голова депутатської комісії з питань екології Максим Бородін, переробка навряд чи можлива. Шлак там уже настільки злежався, що повністю забрати його з узбережжя буде мало реалістично. На думку Максима Бородіна, Метінвест швидше піде шляхом рекультивації відвалів.

Приклад рекультивації використаний у французькому місті Ланс. Тут перетворили на музей шахтний терикон. Музей "Лувр-Ланс" є філією паризького Лувру. І подивитися його, а також піднятися спеціально зробленими сходами на вершину терикона в Ланс приїжджають тисячі туристів.

Досвід Ланса був би можливим і на азовстальській шлаковій горі, якби власник ухвалив кардинальне рішення про перенесення виробничих потужностей «Азовсталі» на майданчики ММК ім. Ілліча. Це питання вже кілька років обговорюється і в муніципалітеті, і в громадських організаціях екологічного спрямування, і, власне, у Метінвесті. З останніх новин, озвучених міським головою Вадимом Бойченком: «Азовсталь» таки перенесуть, але через 20 років.

Загалом, поки що про рекультивацію шлакової гори з туристичною перспективою не йдеться. Але рекультивація з метою зробити її безпечною, облагородити верхній шар, - таке можливо.

«Ми зараз розробляємо стратегію Маріуполя 2030 та окремо – нову екологічну програму, яка стане покроковим інструментом для реалізації стратегії. І це питання там зараз також обговорюється. Я поки що не можу сказати, що саме і як буде зроблено. Ми просто ще не отримали відповіді на запитання, які ставимо Метінвесту. Але повірте, ми розуміємо, що шлакові відвали, як і проблема чистого повітря та якісної питної води, – ключові для Маріуполя», - запевнив Ваагн Мнацаканян.

На його думку, швидше за все, на «Азовсталі» буде застосовано комбінований підхід – частково рекультивацію, частково переробку.

Хто має відповідати за відходи – власник заводів чи держава?

Існує дві точки зору на цю проблему.

Депутат Максим Бородін відстоює позицію, що вирішувати проблему відходів мають ті, хто їх виробляє.

«Метінвест – приватна компанія, а не державна. Її власник заробляє на торгівлі металом мільйони доларів. Тож чому вирішувати проблему відходів потрібно не за його рахунок, а за гроші платників податків? Це не справедливо. Держава має виробити такий механізм, за якого власнику буде вигідніше переробляти шлак, ніж складувати. Тільки так можна вирішити проблему», - переконаний депутат та екоактивіст.

У самому Метінвесті вважають інакше. Там переконані, що без державної політики у сфері переробки відходів проблему не вирішити. У Метінвесті систематично домагаються пільг і з транспортування шлаків, і квот щодо використання шлаків на будівництві.

В управлінні екології міськради частково поділяють позицію Метінвесту.

«Є об'єктивні причини, чому шлак перестали використовувати у колишніх обсягах, – каже Ваагн Мнацаканян. – Окупація окремих районів Донецької та Луганської областей ускладнила транспортну логістику, що здорожчало доставку. Тобто фактично зараз шлак рентабельно використовувати лише у Маріупольському районі. Отже, відпала більшість ринків збуту. У самому Маріуполі будівництво практично зупинилося з 2014 року. А шлак виробляється щодня. І з ним щось треба робити. Для вирішення проблеми не обов'язково витрачати бюджетні гроші. Іноді достатньо управлінських рішень. Наприклад, якби компанії на «Великому будівництві» доріг використовували шлак, проблема зі шлаковими відвалами вирішилася б».

Однак поки що чіткої, зрозумілої стратегії поводження з відходами в Україні немає.

«Була проведена певна робота з метою гармонізації українського законодавства щодо поводження з відходами відповідно до вимог ЄС. Зокрема, Закон України «Про відходи» загалом враховує вимоги Рамкової Директиви 75/442/ЄЕС про відходи та Директиви про небезпечні відходи 91/689/ЄЕС. Але багато в чому українське законодавство є фрагментарним, неповним чи відмінним від відповідного законодавства ЄС — насамперед щодо поховання відходів на полігонах, а також щодо невизначеності національної стратегії поводження з ними. Водночас, відповідне європейське законодавство постійно розвивається, і Україні необхідно ще пройти значний шлях розвитку власної нормативно-правової бази та гармонізації її з екологічним правом ЄС», - зазначають у НП «Експертний центр».

Це складний шлях. Промислове лобі у Верховній Раді часто блокує ухвалення важливих екологічних законів, як це було із законопроектом №4167. Залишається надія, що лобістом вирішення екологічних проблем стане сам ринок металу і, звичайно, природа, яка все частіше дає зрозуміти, чим може обернутися зневажливе ставлення до неї.

pic
Приєднуйся до команди волонтерів в своєму місті