EcoSys
14 трав. 2021 р.

Дивіденди олігархам чи здоров’я українцям?

Вілла за 2 мільярди гривень для сина Ріната Ахметова у Швейцарії. Елітна нерухомість і сталеливарні заводи у США для Ігоря Коломойського. Сотні мільярдів гривень виведених із України дивідендів найбільшими промисловцями, — ці заробітки та майно дістаються найбільшим промисловцям України ціною нашої праці та нашого здоров’я, пише для ZN,UA Артем Романюков, співзасновник ініціативи SaveDnipro. Та коли мова заходить про необхідність зменшити промислове забруднення, найбільші промисловці атакують конструктивні законодавчі рішення через власні медіа та підконтрольні бізнес-асоціації, бо для них це питання втрати заробітку, не більше. Вони шантажують владу і суспільство закриттям підприємств і звільненнями, тягнуть час, вимагають коштів із держбюджету на модернізацію. Словом, поводяться як типова зловживацька монополія, адже сьогодні олігархи контролюють не окремі активи, а цілі сфери економіки. Що ж, маємо кілька тез у відповідь олігархічному бізнесу.

Представники промисловості, владу над якими сконцентровано в олігархічних груп, систематично атакують в інформаційному просторі проєкт закону №4167 «Про запобігання, зменшення та контроль забруднення, що виникає в результаті промислової діяльності». Цей законопроєкт уперше за 30 років незалежності України створює механізм для реальної модернізації української промисловості, а не формальні зобов’язання. Очікуваний результат — зменшення кількості смертей і захворювань українців через зниження викидів на 25% порівняно з 2015 роком. Нещодавно в Україні фіксувалося найбільше смертей на кожні 100 тисяч населення (серед 120 країн), які пояснюються забрудненням атмосферного повітря. А високий рівень забруднення повітря спостерігався не тільки в типово промислових регіонах, а й у столиці України.

Що пропонує законопроєкт №4167?

Він передбачає три основні речі:

  • впровадження інтегрованого довкільного дозволу, який охоплює всі види викидів, що продукує промислова установка чи її окремі частини: в атмосферу, воду, ґрунти, забезпечує контроль шумового забруднення. Це дасть можливість оцінити сукупний вплив установки на довкілля. У статті 2 проєкту документа описано сфери, які потребуватимуть обов’язкового отримання інтегрованого довкільного дозволу: енергетика, виробництво та обробка металів, переробка мінеральної сировини, хімічна промисловість, управління відходами та інші;
  • модернізацію підприємств відповідно до найкращих доступних технологій і методів управління, які є єдиними для всієї Європи (НДТМ), що дасть змогу зменшити викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря в Україні на 25% порівняно з 2015 роком;
  • «моніторинг на трубі» 24/7, коли дані про викиди в атмосферне повітря стануть доступними для всіх у режимі реального часу.

Імплементація Директиви 2010/75/ЄС і запровадження європейських механізмів регулювання промислового забруднення, зокрема інтегрованого довкільного дозволу, є прямим обов’язком України згідно з Угодою про асоціацію з Євросоюзом.

Хто виступає проти?

Майже третину всіх промислових атмосферних викидів продукує теплова генерація, 70% якої контролює Рінат Ахметов. Решта викидів припадає на металургію, паливно-енергетичну, видобувну та вугільну промисловість. Основними гравцями на цих ринках є Рінат Ахметов, Вадим Новинський та Ігор Коломойський. Хімічна промисловість спричиняє близько 5% забруднення, основним гравцем на ринку мінеральних добрив є Дмитро Фірташ.

Розглянемо уважніше інформаційні гасла олігархів, які вони поширюють для збереження надприбутків і протидії впровадженню норм ЄС, щоб і надалі всі грали за їхніми, а не європейськими, правилами.

Гасло №1. Нові вимоги щодо викидів не можуть бути виконані миттєво та в короткий термін, сума питання — багатомільярдні інвестиції

Виконання всіх вимог щодо модернізації ніхто не вимагає від промисловців миттєво. Тому розрахована сума інвестицій маніпулятивна, адже у промисловості є термін як мінімум у п’ять років, щоб упровадити НДТМ, а також, як і в країнах ЄС, є можливість відступу від певних нормативів НДТМ терміном до семи років, що передбачено статтею 13 законопроєкту №4167.

Гасло №2. Країни ЄС здійснювали перехід протягом десятиліть

Країни ЄС справді розпочали етап модернізації кілька десятиліть тому, саме тоді, коли і наші промисловці отримали надра та підприємства внаслідок приватизації. Та чи виконали вони інвестиційні зобов’язання, які передбачали багатомільярдні інвестиції? Ступінь зносу основних засобів у середньому по промисловості станом на 2016 рік уже становив близько 60%, а у добувній промисловості — майже 70%. Це національна катастрофа, яка ставить під загрозу життя працівників підприємств, жителів міст, де вони розміщені, та створює ризики екологічній безпеці України. Ба більше, українська промисловість теж повинна була модернізуватися протягом тих же десятиліть, що і промисловість країн ЄС. Так, до прикладу, для енергетичного сектору, який є одним із найбільших забруднювачів атмосферного повітря, ще 2008 року було передбачено технологічні нормативи допустимих викидів забруднюючих речовин із теплосилових установок, номінальна теплова потужність яких перевищує 50 МВт, і ці нормативи закладали фундамент для поступової модернізації. Упродовж 2008–2018 років Мінекології було затверджено технологічні нормативи для 12 типів устаткування, з поетапним переходом на нормативи, наближені до європейських, з тривалим терміном переходу (понад десять років).

Зокрема, наказом Мінприроди від 29.09.2009 №507 було затверджено нормативи допустимих викидів забруднюючих речовин від коксових печей і встановлено норматив, який і на сьогодні значно м’якший за відповідний європейський, з терміном застосування (увага!) з 1 січня 2021 року, щоб надати можливість підприємствам поступово модернізувати своє обладнання. Проте на сьогодні ці терміни знову відкладено, а питання ставиться у вигідному для бізнесу світлі: підприємства ЄС модернізувались, а українська промисловість — ні. Тому спроби лобістів зірвати прийняття законопроєкту №4167 є нічим іншим, як намаганням відтермінувати існуючі нормативи і впровадження НДТМ бодай на 30 років саме для того, щоб не модернізуватися якомога довше.

Гасло №3. У нас немає коштів, щоб модернізувати власний актив. Нехай держава надає нам допомогу або ми закриємося

Українська промисловість завжди генерувала не лише значну частину ВВП, а й непогані прибутки для своїх власників. За даними ЗМІ, лише Рінат Ахметов з одного холдингу «ДТЕК Енерго» у 2016–2019 роках вивів мільярд доларів прихованими дивідендами. А з іншого підприємства — Південного ГЗК — вивів ще 10 млрд грн дивідендів за 2013–2017 роки, частина з яких мала б неодмінно піти на модернізацію, щоб сьогодні питання не стояло настільки критично. Але він на ці кошти розширював власні активи та нарощував вплив. Можливо, настав час поставити запитання власникам промисловості щодо ефективності їхнього управління?

Держава не може інвестувати наші з вами гроші у приватні активи. Уявіть собі, ви продали машину сусіду, а він за десять років вимагає у вас кошти на заміну паливних фільтрів, щоб не труїти вас чадним газом під вікнами. Доцільність надання державної підтримки розглядає Антимонопольний комітет України, і навряд чи він надасть на неї дозвіл. Така держпідтримка зробить українську продукцію неконкурентною на іноземних ринках і поставить хрест на «промисловому безвізі». Європейці чітко стежитимуть за пов’язаною із державними субсидіями допомогою підприємствам в інших країнах і за низьким рівнем виконання або відсутністю екологічних вимог. Пригадайте нещодавній кейс із білоруськими МАЗами, які отримують податкові пільги та субсидії від Білорусі, а потім демпінгують ціни на закупівлях громадського транспорту в інших країнах. Тому 22 квітня Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі вирішила встановити спецмито в розмірі 35% від митної вартості на імпорт автобусів, вантажних і спецавтомобілів із Білорусі. За схожою схемою європейські промисловці захищатимуть себе від дешевшої, але «брудної» промисловості інших країн. Для української металургії зараз гостро стоїть проблема майбутнього європейського механізму вуглецевого коригування (СВАМ), але це лише питання часу і для іншої промисловості, що не бажає інвестувати у нові екологічні технології.

Гасло №4. Такі вимоги до модернізації спричинять зниження податків до місцевих бюджетів на 20 млрд грн, експортні надходження скоротяться на 5 млрд дол.

На жаль, як згадувалося вище, саме відмова чи відкладання модернізації промисловості у довгу шухляду загрожує Україні втратою ВВП та валютної виручки. Адже бізнес повинен враховувати цілі Європейського зеленого курсу (ЄЗК) у процесі стратегічного планування, щоб мати можливості для експорту та залучення інвестицій. Доступ до ринків ЄС значною мірою залежатиме від відповідності товарів і послуг кліматичним та екологічним вимогам ЄС. Бізнес уже сьогодні повинен здійснювати заходи для зменшення впливу промисловості на клімат, адже внаслідок «вуглецевого коригування» митні платежі під час ввезення до ЄС продукції українських компаній можуть зрости більш як на 550 млн євро на рік. Хіба не простіше інвестувати ці кошти в обладнання власного активу, щоб не сплачувати щоразу «карбонових платежів» до бюджетів інших країн за доступ до ринку?

Гасло №5. Такі вимоги щодо модернізації призведуть до закриття підприємств і звільнення кількасот тисяч працівників

Цей шантаж олігархи використовують постійно. Вони чудово розуміють, що влада не дасть закрити підприємства, які мають значний вплив на економіку цілих регіонів, і вдало цим маніпулюють. Згадайте багатомісячні мітинги шахтарів Ахметова перед Кабміном, мітинги працівників Коломойського перед НБУ, НКРЕКП і НЕК «Укренерго». 2018 року Коломойський погрожував звільнити усіх та закрити «Дніпроазот», який виробляє реагенти для знезараження води, щоб отримати знижку на газ. Тоді на водоканалах країни відраховували години до зупинки водопостачання. Але нічого не відбулося. Компроміс було знайдено, хоч і ціна на газ залишилася незмінною. Шкода, що прості працівники, які щодня ризикують життям на підприємствах, є заручниками монополістів при зведенні рахунків із владою. Більш того, ці працівники змушені мовчати, дихаючи забрудненим повітрям. За даними ЗМІ, ті, хто працює на доменних печах чи спускається у шахти, заробляють від 16 до 19 тис. грн на місяць при тому, що ТОП-менеджмент — у десятки разів більше, а самі підприємства генерують близько мільярда гривень чистого прибутку щороку.

«Компроміс» від промисловості — збереження status quo

Під вдаваним розігруванням пошуку компромісу з владою промисловці «напрацювали» (читай — змінили на свою користь кілька положень у версії, підготовленій Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів) альтернативну версію законопроєкту, яка залишає все, як є. Вони пропонують скасувати жорстку прив’язку до європейських нормативів чи вигадати «українські» НДТМ, що перекриває нам шлях до подальшої асоціації з ЄС і повністю вихолощує процес контролю за викидами. Також вони пропонують подовжити перехід на нові екологічні норми ще мінімум на 15, а краще на 30 років. Залишити все, як є, якомога довше — от ключове завдання противників законопроєкту №4167. Щорічне зволікання з модернізацією можна перевести у еквівалент збитків від забруднення довкілля та захворювань українців. Натомість для олігархів це еквівалент дивідендів, виведених і вкладених у яхти, вілли та активи, які лише збільшать їхній вплив.

pic
Приєднуйся до команди волонтерів в своєму місті